Мені 67 років. Я живу в селищі Олексієво-Дружківка Донецької області. Чоловік помер. Я залишилася одна. На пенсії. Займаюся городом. У нашому селищі зараз відносно тихо. Хоча прилітали ракети, і жертви були. 

Моя сестра мешкає в Луганській області. Їй 74 роки. Вона втратила сина, хворіє. Плаче й благає мене, щоб я забрала її. У мене серце розривається, а поїхати по неї немає можливості. 

Двоюрідна сестра постраждала. Вона з Бучі. Ще одна сестра живе в москві. Я втратила зв’язок з нею. 

Я пишаюся нашими військовими. Вони культурні, ввічливі, завжди готові прийти на допомогу. Якось я йшла по вулиці, посковзнулася і впала. Військові, що проїжджали повз, зупинили автомобіль, підбігли до мене, щоб допомогти.

Живу з постійним відчуттям тривоги. Ракети літають над головою. Неспокійно. Чекаю на перемогу.