Ярошинська Єлисавета, 17 років, 11 клас, Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Наше життя завжди обирає круті повороти, але іноді здається що ти зустрічаєшся зі смертю...

У кожної людини нашої країни поворот у житті відбувся 24 лютого. Люди засинали під мирним небом, але розбудила їх війна. 

Коли йдеш по вулиці, не дивишся людям в очі. Вони у всіх однакові: розгублені, налякані. Люди не розуміють чому навколо них так страшно. Це абсурдно. Сьогодні ми зробили війну нашою буденністю. Скільки нас таких? Кожного ранку ми прокидаємося та дивимося новини, ми телефонуємо рідним щоб запитати: "Як ти?". Хіба раніше так було? Хіба ми думали про смерть як про можливість зустріти її завтра? Життя круто змінилося. Проходячи повз розбитті будівлі, ти запитуєш скільки життів залишилося там під руїнами? Коли їдеш у транспорті, ти не запитуєш про війну тому, що бачиш у людей страх на обличчі. Це та буденність про яку мріяв диктатор, коли говорив, що врятує нас? Нас рятують кулями. В чому ми винні? До всього звикаєш, але потім, ввечері з голови не йде. Скільки душ забрала з собою весна? А вже руда осінь. Ми не думали, що нам випаде доля розбиратися в тому, у чому прийшлось.

Те, що ми чуємо за вікнами, мусить нас переоцінити свої пріоритети. Виявляється головного не так і багато. Те, що здавалося білим, зараз є чорним. Наші сльози на перших заголовках. Коли весь світ дивиться на нас через телевізор, так краще видно, ми перемагаємо. Про нашу біду знають всі, але це нічого не змінило. Кожен день янголи забирають чиюсь душу, а чорні ворони досі приносять смерть. Кращі сини вмирають за нашу країни. Ми навіть не знаємо всіх імен. 

Від біди нікуди піти, але від вікон потрібно відійти. Годинник не ходить, помер навіть вітер. Очі звикли до втоми. Та будем до віку стояти. Серце не зрадить віру. 

Час все розставить по місцях. Всіх чужинців ми виженемо з нашої країни, Буде віяти вітер і трава проросте. Будемо садити зерна так, як зараз ми садим кулі. І будемо гуляти по мирних містах. Вільна душа народиться у спокійному світі. Час залічить рани і ми загубимо спогади про барикади серед квітів.

Сьогодні ми змінили мрії на зброю, але завтра ми візьмемо ту висоту про яку мріємо. Ми вміємо захищати, любити, терпіти та прощати. Нас виховала сміливими наша земля. Ми не дамо впасти на коліна нашій країні. Ніколи не забудемо тих, хто нас захищає на полі бою, в тилу та людей, що моляться за мир.. За нами правда, тому ми переможемо.

Життя круто змінилося. Здається, що хтось поставив світ головою вниз. Усвідомлення цього було болючим, але необхідним. Відповідаючи на запитання "Що для тебе Мир сьогодні?", на думку приходить лише дім, який буде повний від людей, від сміху. Дім, де всі люди можуть бачити своє майбутнє..