Сутовська Іванна, 16 років, студентка ІІ курсу Кам'янського фахового коледжу фізичного виховання

Вчитель, що надихнув на написання есе - Аврашова Ганна Федорівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна — найстрашніше, що могло статися з людством. На початку вторгнення я і подумати не могла, що це торкнеться мене і моєї сім’ї. День, коли все почалось назавжди залишиться в моїй пам’яті та пам’яті кожного українця.

Страх, хвилювання, стрес — те, що протягом семи місяців зі мною відбувалося, адже я не маю ніякого зв’язку зі своєю бабусею, яка зараз знаходиться на окупованій території, в клітці жахливих окупантів. Найстрашніше, коли ти знаєш, що твоя бабуся захворіла та почуває себе погано через відсутність наших діалогів. Ти не можеш їй подзвонити…

Найболючіша тема для більшості українських дітей -це тема про тата. І мене це не обійшло. Зараз мій тато захищає нашу рідну землю від жорстокості російських військ. Іноді я телефоную та підтримую його, але коли починаю чути гудки, серце наче завмирає. Ми з татом вже давно не живемо разом, але до війни я збиралася до нього та своєї сестрички в гості, але війна завадила всім моїм планам і мріям… Не бачила тата більше 5 років, а тут ще й війна. Страшно подумати, що я його можу вже не побачити…

Нещодавно ми прихистили мою хрещену з маленькою дитиною, яка також тікала від війни та бачила страхіття, розруху, вибухи, тривоги. Втікаючи від війни, вона потрапила під обстріл. Затуляючи свою кровинку собою, намагалася так вберегти її.

І ось…

П’ятнадцятого серпня ввечері все було добре, я готувала, мій песик дрімав, а мама відпочивала, що тривало зовсім недовго. Я почула свист ракети… Всі почали панікувати, натовп людей почав вибігати з будинку, як і ми. Це був найстрашніший день війни в моєму житті. Ми не знали куди нам бігти, усюди було страшно, але я більше хвилювалась за тварин, що вони відчувають? Чи відчувають вони небезпеку і страх від цих звуків? Думаю так, але деякі цього не показують та тримаються біля господаря. В той день я так і не змогла нормально лягти спати, кожен шелест та мінімальний звук мене лякав до нестями, адже вночі також були повітряні тривоги. Як це страшно… Словами не передати.

Щодо першого дня війни. Прокинувшись, я як завжди, почала збиратися на навчання до коледжу, до речі за декілька днів до цього, начебто шістнадцятого лютого, ми всіма групами відмічали день єдності, примирення з Росією, не підозрюючи, що двадцять четвертого лютого наше життя поділиться на «до» і «після». Вже збираючись виходити з дому, мені прийшло повідомлення від подруги, яка наполегливо застерігала мене, умовляла не йти нікуди, адже у країні оголосили військове становище, у що я зовсім не повірила, адже ми примирилися, яка війна? Та я була не права… Але все ж таки поїхала до коледжу, де мене зустріли мої одногрупники, які також були у паніці. Через деякий час нас відпустили додому. Приїхавши, я довго не могла зрозуміти, що відбувається, що за війна і чи є вона?. Подивившись новини, я прочитала про вибухи у багатьох містах України і тоді я зрозуміла зрештою, що це все реальність, яка відбувається зі мною та моїм народом.

Вчинки росіян не піддаються виправданням, адже саме вони зруйнували сотні життів українців і торкнулися особисто мого життя. Забрали тата, відсторонили мою любу бабусю, окупувавши територію на якій вона знаходиться, ледве не позбавили мою хрещену та її 3-річну дитину життя.

Я дуже вдячна, що я та моя родина жива, я ціную кожну проведену з ними хвилину, адже не знаю, що може статися навіть через секунду. Дякую ЗСУ та усім воїнам, які захищають нас та нашу рідну матінку Україну від зомбованих відлюдьків.

Дуже співчуваю тим, у кого ця війна забрала рідних та близьких.

Але мою родину вона також не обійшла, забравши найдорожче — рідних для мене людей. Скільки ще нам треба пережити, щоб цей геноцид закінчився? Скільки ще я втрачу та втратить наша Батьківщина? Залишається тільки вірити у найкраще, підтримувати наших воїнів, пам’ятати про загиблих українців, дітей, людей та тварин, триматися разом, адже разом – ми сила, ми найсильніший народ, нація,яку не здолати.

І буде мир, і зацвітуть у полі квіти, країна наша встане із руїн! І будуть жити у щасті українці, а ворог згине назавжди!

Cлава ЗСУ!Слава Україні! Героям слава‼!