«Зараз, мабуть, ніхто не почувається в безпеці»

У мене двоє дітей, ходять до школи. Ми нікуди не виїжджали, ні під час війни, ні зараз. Якщо раніше було чудове життя, то зараз живемо у страху. Було спокійно, ми не хвилювалися за дітей, коли вони були в садку чи школі. Була робота, могли без проблем поїхати кудись.

У червні 2014 року в мене помер тато, ми його лише поховали та почалися обстріли. Постраждав наш будинок, пошкодило вікна. Ми ховалися у підвалах, прикривали дітей, як могли. Їм тоді було два та три роки. Добре, що такі маленькі, бо ще не розуміли того, що відбувається. Вони боялися, звісно, ​​ми їх заспокоювали. Поки відновлювали вікна, ми жили в тітки.

Війна змінила всі сторони нашого життя, кожну потроху. Зменшилися доходи, бо скасували виплати на дітей, стало проблематично кудись діставатися. Зараз, мабуть, ніхто не почувається у безпеці. Але найголовніше, що ми залишилися живі.

У нас дуже горів ліс. Довелося теж тікати з дому, брали лише документи та необхідний одяг дітям. Дякувати Богу, що все закінчилося нормально, ніхто не постраждав.

Спасибі, що є люди, які допомагають і продуктами та фінансами. Ми дуже вдячні їм. Хочеться, щоб усе налагодилося і люди були щасливі та здорові.