Історії, які ви нам довірили
У 2003 роцы я поховала чоловіка. 21 серпня 2020 року не стало сина, йому було 58 років. Зараз живу сама, але мені у всьому допомагають онуки. У мене ще є син, він афганець. До війни все було непогано.
Першого дня військових дій я була вдома. Яка була стрілянина! Летіло через мою хату й вибухало. Мій онучок дзвонить по телефону і каже: «Бабусю, йди і ставай там, де глухі стіни». Я так і рятувалась.
Боже мій, як нам було страшно... Ми з сином машиною поїхали до його тещі і були там три дні. У нашому будинку було пошкоджено стіни, ми їх ремонтували.
Хочеться, щоб обстріл ніколи не повертався. Цього всі хочуть. Мрію, щоби все налагодилося і було мирно. І щоб наша Україна була єдиною країною.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
