Тетяна Довга з чоловіком витримали весь кошмар перших місяців війни, обстріли і побутові негаразди. Вони пристосувалися і звикли до всього, крім довгої розлуки зі своїми дітьми.

Коли почали бомбити, ми з чоловіком не знали, куди ховатися. Це було дуже страшно. У 2015 і 2016 роках було дуже важко, це ніколи з пам'яті не зітреться. Були сильні обстріли з важкої зброї щоранку, це просто жахливо.

Водопровід у нас перебивали, я вранці бігала до сусідки, з колодязя воду набирала. Світла не було більше двох місяців, жили при свічках. Пенсію ми отримували, але в якийсь час всі магазини закрилися, так нам через день машина привозила хліб, потім водій додав ще цукор, ковбасу, масло. Так що ми з голоду не вмирали.

Велике спасибі благодійним організаціям. Дуже велику допомогу ми отримали від Ріната Ахметова і Червоного Хреста.

Я мрію, щоб все це закінчилося, щоб повернули наші території, і ми могли поїхати до дітей, а вони приїхати до нас. Сподіваємося на це кожен день.