Пінчук Галина, вчитель, Марганецька гімназія №5 Марганецької міської ради Дніпропетровській області

«1000 днів війни. Мій шлях»

Невже є людина, яка забуде той лютневий ранок? Той ранок, коли перші вибухи розбудили усю країну, та розділили життя кожного на “до” та “після”. І ось це вже наша реальність. Тепер кожен день мого життя не просто випробування, це боротьба. Боротьба за життя та боротьба з собою!

Адже я не повинна складати рук, я мати, я дружина, я вчитель!

Невідомість, сльози, паніка — це те що очікувало на мене, адже я, як і мільйони українців, опинилась в епіцентрі страшних подій, про які до цього знала лише з книжок та фільмів. І наша нова залежність — телефони! Кожне повідомлення, кожен дзвінок змішували відчувати тривогу. А як важко чекати новин з фронту...

Я почувала себе як героїня серіалу про війну, яка чекає звісток від свого коханого і постійно молиться, аби Всевишній зберіг йому життя.

Життя в укритті...Щомиті ми прислухались, як дрижить земля від сталевих ударів. Тепер слово “град” набуло геть іншого значення. Але попри усі труднощі ми не зневірились та не опустили рук! Разом з колегами ми об’єднались, щоб підтримати наших захисників та односельців, які потребували допомоги. Ми збирали гуманітарну допомогу, готували їжу, плели маскувальні сітки.

Я була впевнена що там, на сході про мого чоловіка-захисника також турбуються волонтери, бо ж кожен українець та українка відчувають відповідальність за перемогу!

Щодня я вдивлялась в обличчя своїх учнів та власних дітей. Як шкода що вони, також є свідками цих страшних подій. Їхні довірливі оченята бачили те, чого не повинні були бачити ніколи! Я намагалася захистити їх від жахів війни, але відгородити від жахливої реальності було неможливо. Я розуміла — єдине що я можу зробити, це давати знання та виховувати гідних патріотів нашої Батьківщини!

Час плине... З кожним днем  війна все більше змінює нас. Ми стали впевненішими, сильнішими та витривалішими.

Ми зрозуміли цінність підтримки та згуртованості. І хоча гіркий біль втрат не зменшується, а надія на близьку перемогу часом тьмяніє, ми продовжуємо свою боротьбу: за свободу, за майбутнє, за життя!

Пройшло 1000 днів війни. Я озираюсь назад і бачу який значний шлях ми пройшли.

Багато говорять про те, що українці та українки незламні! І це дійсно так. Адже усі випробування, з якими ми стикнулись, нас не зламали! Ні! Навіть навпаки! Вони нас загартували! Сьогодні, я розумію, що головна моя мета виховувати покоління гідних патріотів, сміливих маленьких героїв, людей - які ніколи не допустять “рашиську орду” на наші святі українські землі!

І задля цього я зроблю все від мене залежне!