Савчук Анастасія, студентка 2 курсу Коледжу ПЗВО «Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика»
Вчитель, що надихнув на написання есе - Грищенко Олександр Володимирович
Війна. Моя історія
Війна зачепила кожного українця. 24 лютого 2022 р. я прокинулась за декілька секунд до перших вибухів у Миколаєві. Я не відчула страху, але, натомість, переживала за родину та друзів.
Ми з батьками довгий час залишалися у прифронтовому Миколаєві. Уже потім вони відвезли мене до Івано-Франківської області, а самі ж повернулися назад.
Мене дуже турбувало те, що я знаходжуся в безпеці, а моя родина в місті, де щоночі чути вибухи та обстріли. Хвилювання мене не відпускало. Щодня я дзвонила батькам і просила їх, щоб мене забрали додому. І ось, через два місяці, мене нарешті забрали.
Я вважаю, що після початку повномасштабного вторгнення, кожна людина щось переосмислила у своєму житті, задумалась про речі, про які раніше не думала. Усе в один момент змінилося. Війна змінила кожного.
Війна – це важкий тест для людської витривалості. Для багатьох це втрати близьких, знищення рідного краю та численні травми. Кожне втрачене життя, кожен зруйнований дім – це момент, який залишається в історії як пам'ятник безглуздю та даремності війни, а також служить прикладом того, що розуміння один одного можуть замінити руйнування та втрати.
Травми, які отримали українці від війни, не обмежуються лише фізичними ранами. Вони залишають глибокі шрами у психіці людей, особливо дітей, які стали свідками жахливих подій.
Люди, вимушені були залишити свої рідні міста та домівки, щоб уберегти себе та своїх близьких від небезпеки. Велика кількість українців опинилася в інших країнах, втративши рідний дім. А також військові, які з простих громадян перетворились на героїв, що стали на захист своєї країни. Хай береже їх Господь!