Софія Крапива, 9-А клас, Гоголівський ліцей Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе – Кухтій Любов Любомирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна… Чорна згуба, одне крило якої зіткане з болю й жаху, а інше – зі смерті. Й уникнути першого чи другого дуже складно.

Війна всюди: загрожує, нищить, вбиває. Бере в полон, де нелюдські умови виживання. Забирає синів у матері, батьків – у дітей, коханого – у нареченої. І найжахливіша її ціль – вбивство Дитини.

Як крижаніє серце від усвідомлення того, що сотні малюків і підлітків уже не стануть дорослими, не продовжать свій рід. Серед них є й мої однолітки, є старші й зовсім маленькі – немовлята. Багато українських діток так і не побачило цей чудовий-жорстокий світ, бо вони загинули ще в лоні своїх матерів.

Пишу, і сльози застилають мені очі. Важко, боляче думати, планувати майбутнє, навчатися в школі. Моє дитинство, моя юність обпалені війною. Холодною й лютою, нещадною й нестерпною.

Війна… Віє жахом знову й знову. Щодня, щоночі. Як за таких обставин зберегти, не втратити себе? Як не замкнутися в собі? Як залишатись стійкою, незважаючи на постійну небезпеку, невпевненість у завтрашньому дні? Де черпати енергію для життя?

Моє джерело стійкості – це вміння викладати всі думки, хвилювання, біль, страх, а також щастя й радість на письмі. Люблю писати зранку в суботу чи в неділю. Прокидаюся з новою надією на сьогодні. Споглядаю чистий радісний ранок без повітряної тривоги.

Усі рідні вдома. Мама готує сніданок, розмовляє з батьком. Краєм вуха ловлю слова, сміх, любов, порозуміння між ними. Стає так затишно, спокійно. Батьки захистять мене обов’язково. Я – в безпеці. Я пишу про це, і в серці розквітає надія.

Усе добре, усе буде добре. Самозаспокоєння й самонавіювання. Сама собі психолог. Я ще дитина, деколи складно зрозуміти, що саме турбує, чого боїшся чи через що хвилюєшся в цю хвилину. Але виклавши думки на папері, можна цілком реально побачити причину стресу чи депресії. Тоді більш імовірно, що я зможу з ними справитись.

Зараз в Україні в жодної людини немає впевненого й безпечного життя.

На Київщині, зокрема, щодня й щоночі лунають повітряні тривоги. Я не раз чула нестерпне дзижчання дронів, свист ракет, що прилітають над моїм будинком, прокидалась від гучних вибухів, що враз серед ночі ставлять тебе на рівні ноги.

І враження таке, що небо падає на землю, і від того такий неймовірно гучний і гулкий звук. Тоді пишу і вночі. Прозові рядки або й вірші. Неможливо втримати в собі цей біль, хвилювання й плач. Хочу плачу я дуже рідко. Намагаюсь стримуватись, бо, вибившись із колії, складно «повертатись».

Мої думки – вода із джерела. Джерела сили, впевненості, стійкості. Джерела любові до батьків, природи, людей, України.

Джерела роздумів і мудрості. Джерела віри й надії. Джерела людяності. Джерела дитинства, обпаленого війною…