Боковець Даниїл, 10 клас, Берестівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Серко Ганна Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Я пам'ятаю ту страшну дату двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року. Ця подія була несподіваною для мене. Згадую першу повітряну тривогу, першу ніч, проведену в укритті. Здавалося, що це лише страшний сон, який ось-ось закінчиться. Але ж ні. Вибухи ставали все ближчими і ближчими. А телефонні дзвінки між рідними – тривожнішими. На той час мої мрії та бажання змінили думки про те, що завтра може не настати.

Згадую, як із Києва до нас приїжджали родичі. З їх розповідей було зрозуміло, що в столиці набагато складніша ситуація, аніж у нашому селі. Моє уявлення про війну змінювалося кожен день. Одного разу я із сім'єю їздили в місто Сарни. Там я побачив замість СТО спустошену територію. Пізніше, зі слів очевидців, я зрозумів, що туди поцілив російський снаряд. До того дня я і уявлення не мав про таке видовище.

Нашу сім'ю запросили на весілля у Сумську область. Дорогою туди я бачив багато пустих поселень. Місто, у якому ми перебували, було дуже великим. Я надіявся, що у церкві буде багато молоді, але як виявилося, із двох сотень дітей там лишилося тільки троє.

Ця картина мене дуже вразила. У церкві кожну неділю волонтери роздавали хліб та гуманітарну допомогу. Багато нужденних людей приходили туди. Ще мене вразило те, що там постійно лунала повітряна тривога.

Щодня ми ховалися у підвалах. Коли я повернувся додому, то усвідомив, що я дуже щаслива людина…

Повітряна тривога дуже сильно вплинула на моє навчання. Приходилося навчатися онлайн та проводити багато часу у підвалах. Почали вимикати світло. Нестабільний графік негативно впливав на повсякденне життя. Ціни дуже виросли, тому не кожен міг дозволити собі генератор.

Я пам'ятаю першого загиблого воїна з нашого села. Він був молодим, сповненим життєвих планів і мрій, але коли прийшла війна, не вагаючись, став на захист нашої землі. А потім і ще, і ще, і ще… Їхня смерть стала болісним ударом для всіх нас. Я дізнався, що у Дубровицькій громаді загинуло більше ста чоловік.

Кожен день, перед першим уроком, ми вшановуємо хвилиною мовчання загиблих воїнів внаслідок збройної агресії російської федерації.

Пам'ятаю, як багато молодих сімей покидали країну. Поступово міста та села наповнювалися порожніми будинками. Багато моїх родичів теж виїхало за кордон. Мені дуже сумно без них. Раніше ми часто їздили на відпочинок на море. На жаль, багато південних регіонів України знаходяться під тимчасовою окупацією, частими обстрілами. Але я вірю, що настане час і знову можна буде відпочивати на морі.

Тисяча днів війни – це час, який глибоко змінив усіх нас. Війна принесла біль, втрати і розчарування. Показала, що наш народ є мужнім і незламним. Попри всі труднощі, ми єдині і сильні. І саме це є запорукою нашої Перемоги.