Мені сімдесят років. Я живу в місті Нікополь Дніпропетровської області. Про початок війни дізналася від доньки. Досі не можу повірити в те, що відбувається. 

Щодня - обстріли. В сімох кілометрах від Нікополя – Енергодар. Тож живу, як на пороховій бочці. Щодня лягаю спати й думаю, буде приліт чи ні. Однак виїжджати не збираюся. Якщо доведеться, сидітиму в підвалі.

У нас є дуже хороша жінка, яка займається волонтерською діяльністю.  Вона привезла картоплі. Я вдячна їй за це. Також велика подяка Фонду Ріната Ахметова. Я вже кілька разів отримувала гуманітарну допомогу. 

Ми з сусідами заспокоюємо одне одного. Налаштовуємо себе на те, що все буде добре. Війна має закінчитися переговорами і виводом російських військ з нашої держави. Україна процвітатиме.