Сокальська Катерина, учениця 11 класу Городоцького ліцею №1 Городоцької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бредняк Валентина Йосипівна

Війна. Моя історія

Ранок 24 лютого 2022 року не став звичайним днем. Цей день став першим у моєму житті, коли мої батьки не сказали мені «Доброго ранку». – В країні війна…росія почала велику війну. Слова, які назавжди зруйнували мою буденність та змусили подорослішати.

Це повинен був бути звичайний четвер, проведений як завжди. Школа, друзі, сім’я, домашні завдання. Проте, той день виявився іншим. У моніторингу новин, коли ти не знаєш, що робити. Тобі лише 14 і ти бачиш, що за вікном чиниться нова історія!

Впевнена, цей день назавжди закарбувався у пам’яті кожного з нас. Той жахливий ранок, який приніс в наші домівки біль, смуток і смерть. Пам’ятаю, як перший тиждень повномасштабної війни, коли всі члени моєї сім’ї збиралися за обіднім столом, ніхто і слова сказати не міг. Це було найважче усвідомлення того, що реальність ніколи більше не буде звичною.

Світ навколо став непередбачуваним і небезпечним. Щоденні новини приносили тільки погане – про втрати, евакуацію, руйнування.

Ти засинаєш, а прокидаєшся у світі, де за вікном гудить сирена, над головою літають ракети, а ти більше не той, ким завжди був. І ніколи не більше не будеш.

З кожним днем війни стає все більше. І хоча наше місто залишається відносно безпечним, ми не можемо ігнорувати той факт, що військові дії відбуваються в країні. Зіткнення, про яке я дізналася через телевізійні екрани, тепер знаходить свої відображення в наших серцях і розмовах.

Сьогодні 635 день війни в Україні. Зараз мені 16. Усвідомлення того факту, що у свої 16 я не вибираю сукню на випускний, а вибираю військову форму для свого батька – лякає. Я ніколи не мріяла про це. Мій батько призваний до лав ЗСУ на початку 2023 року. З того моменту я бачила його 3 рази. Він не бачить, як дорослішають його доньки, як змінюється його дружина, як старіє його мати.

Він щодня ризикує своїм життям. Заради мене. Заради мого майбутнього. Заради майбутнього, яке обов’язково настане. Світле та мирне майбутнє. Для кожного з нас.

У свої 16 я знаю про смерть. Жорстоку та несправедливу. Молоді хлопці та дівчата, багато з яких в майбутньому могли бути моїми друзями чи колегами - загинули. Загинули, бо не змогли терпіти брехні. Талановиті музиканти та актори, інженери, архітектори, лікарі та вчителі, які повинні були ставити  нашу країну на ноги – полягли у жахливій війні, назавжди ставши Героями.

Війна змінила все. Кожного із нас. Від малого до старого. Але ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки він її об’єднав.

Мирні жителі просто виходять йому на зустріч, спалюючи його техніку. Мирне населення показує ворогу, що він прийшов не туди, де його чекають. Люди допомагають одне одному виживати в цій непередбачуваній ситуації. Ми стали цінувати прості моменти щастя, які раніше здавалися такими звичними. Війна змінила наше світосприйняття. Вона надала нам новий погляд на життя, навчила цінувати та оберігати те, що ми маємо. Вона надихнула на дії.

Наше усвідомлення того, що почалася війна, перетворилася на рішення докласти зусиль до створення кращого майбутнього, де мир та злагода будуть невід'ємною частиною життя. Тепер наше життя це щоденна боротьба за справедливість.

Я впевнена, що перемога буде! Настане такий же самий ранок, який змінить наше життя. Але це життя буде під час війни, а вже під мирним українським небом, у якому майорітиме синьо-жовтий прапор.