Я жила все життя у селищі Велика Олександрівка на Херсонщині зі своєю сім'єю. Працювали. Зараз уже на пенсії. Місяць ми перебували під російською окупацією. 31 березня ми виїхали. 

У перші дні війни було тихо. Потім зайшли орки, і стало скрутно. Вони окупували повністю селище. У нас над головами літали ракети, почав горіти наш ліс, там стояла російська техніка. Тоді ми вирішили виїхати. 

Страшно було ходити по вулицях. Орки перевіряли мобілки, паспорти. Магазини були порожні, розграбовані. Але у людей була якась живність, можна було її купити, було молоко, у сільгосппідприємстві пекли хліб. Так ми і прожили місяць в окупації. 

Найскладніше було морально. Було нервове виснаження. Ні інтернету, ні зв'язку не було. 

Нам пощастило виїхати. Зібралися разом із сусідами. У нас був блокпост відразу у селищі. Орки перевірили документи і багаж. Випустили нас спокійно. Ми сказали, що їдемо в інше село. Пізніше стало дуже складно виїжджати. А останнім часом люди перепливали через річку, щоб вибратись. Тепер усе зачинене: нікого не впускають і не випускають. 

Рашисти ходили по хатах - перевіряли, хто був в АТО, хто займав якісь важливі посади. Було страшно і морально важко. Сусіди кажуть, що орки поселяються у будинках, де є опалення. Напевне думають, що будуть там зимувати.

Я чекаю, аби швидше закінчилась війна. Щоб тільки було куди повертатися. Руйнувань у нас дуже багато.