Пам’ятаю, 24 лютого біля нашого села бої почалися, стрілянина. Перший місяць ми сиділи в підвалі. Стріляли дуже. А потім ми виїхали, бо сильні бої були. Наші хати розбили. Нема там нічого живого. Нічого приємного не було, тільки вибухи і страждання. Сиділи без хліба, без нічого…

Нам наші хлопчики-військові допомогли виїхати звідти, молодці. І ми приїхали в Запоріжжя.

Виїхали без нічого. Що було на нас, у тому й поїхали. Гуманітарну допомогу ми отримували.

У нас тепер домівок немає, їх розбили. Що було з господарства – нічого немає, все побите...

Мрію, щоб закінчилася війна скоріше, щоб був мир на землі і діти та онуки наші не страждали.