Ми приїхали з Бахмуту з чоловіком, проживаємо зараз у Дніпрі. Доглядаємо за старенькою бабусею, їй 80 років. Ми її теж привезли привезли з Бахмуту. У 2014-му ми не виїжджали, а виїхали рік тому.

Були вибухи в місті. Росіяни сріляли по інфраструктурі міста, ми всі перелякалися. Було дуже гучно.

На той час, коли ми були в місті, у нас потреби ні в чому не було. Нам волонтери допомагали, привозили гуманітарку часто: і хліб, і продуктові набори. І поштою ми отримували гуманітарну допомогу. Ми не були голодні.

Вибухи були регулярні – і вночі, і вдень. Було дуже шумно, особливо вночі, під ранок. Шокувало, коли влучали в будинки снаряди, всі люди були сильно налякані.

Приємно вразило те, що люди до нас їхали. Хоч і обстріли були, волонтери везли продукти, запрошували нас, щоб ми приходили отримувати. Люди не боялися їхати й допомагати. Лікарі працювали - приїжджали до лікарні. Мер нашого міста організував усю роботу. Всі люди йому дуже вдячні.

У наш будинок поцілив снаряд. Дім був зруйнований, і ми вимушені були виїхати. Ми зібрали речі, які могли, і виїхали в місто Дніпро, тому що було вже дуже небезпечно. Забрали собаку, кота і виїхали, тому що було дуже страшно.

Ми чекаємо на нашу перемогу. Віримо, що все в нас буде добре, ми повернемо свої території, і буде все гарно в Україні.