До війни я працював водієм у лікарні в Снігурівці. Війна застала нас там. Начальник зателефонував і сказав усім прийти на роботу. Над нами ракети летіли, а ми о шостій ранку вже були на роботі. Заправили всі машини. Я постійно був на місці, і жінка моя теж. Вона санітарка. Ми працювали. Потім нас окупували. Я ходив на роботу, але ми робили щось по двору – і все.

Важко було жити при окупантах. Зустрічатися з ними старалися менше, але все одно - вони лазили по хатах. Перевіряли документи, крали речі. Неприємно це все було, але, слава Богу, ми дочекалися звільнення. Дякуємо ЗСУ за це.

Що було в лікарні з медикаментів, те нам роздавали. Води не було, світла теж. У лікарні працював генератор, і вся Снігурівка там брала воду. Продуктів спочатку не було, а потім люди почали їздити в Херсон скуплятися. Було тяжко. 

Шокувало, як росіяни нас обстрілювали і казали, що це ЗСУ. Але ми знали, звідки летять снаряди і хто стріляє. 

Зранку ми прокинулися і зрозуміли, що їх немає в місті. Вночі вони втікали, і наші їх бомбили по дорозі. А після обіду зайшли наші військові. Зараз уже працюють магазини, лікарня. Багато лікарів повернулися. Підприємства деякі працюють.

Думаю, що скоро війна закінчиться.