Війна спричинила порушення спокою, обмеження можливості поїхати в улюблені села, де я відпочивав у дитинстві. Я побачив танки, що їздять містом, панікуючих людей. Обстріл Східного поки не побачив на власні очі, не усвідомлював...

Нам треба було пройти до родичів через центр міста, ми застали бойові дії. Весна 2014 року. Ми перебували з батьком біля пам’ятника Висоцькому. Батько пригорнув мене головою до землі на 15 хвилин, потім підняв, і ми разом побігли додому. У центрі все свистіло. Було страшно.

Я був ще підлітком, не усвідомлював, що відбувається. Пам’ятаю, коли був обстріл Східного, ми приїхали в гості, а в будинок прилетів снаряд. Під бордюром була насипана земля, там лежали я, батько, двоюрідна бабуся, а снаряд влучив у її будинок. Половина будинку зруйнувалася.

Із початком війни прийшло усвідомлення того, що потрібно ставати дорослішими, відстоювати свою думку. Зміни в особистісному зростанні й характері. Коли таке відбувається, доводиться дорослішати швидше.

Як і всі люди, мрію про мир, про звільнення Донецька й області. Усвідомив, що щастя для мене – це єдність, сім’я, люди, які оточують, їжа, можливість кудись поїхати у своїй країні та за її межі. Щастя – це просто життя. Найціннішим стала сім’я. Ти приходиш додому, тебе завжди вислухають і підтримають. Мене не хвилюють так фінанси, погода. Моя сім’я – моє щастя.

Звичайно, я став більше цінувати життя. Після таких подій починаєш думати й переоцінювати. Цінувати дружбу. Говорити ні. Відстоювати свою думку. Навчився не дивитися телевізор.