Мій чоловік працює в Державній службі з надзвичайних ситуацій. Він саме заступив чергувати на дві доби, і почали бомбити Лисичанський нафтопереробний завод. Було дуже страшно. Ми підтримували зв’язок, телефонували одне одному. Останнє, що він сказав: «Зараз переїжджаємо в Лисичанськ». У Лисичанську частина біля ринку. Вони переїхали, це була перша доба, а на другу з ним не було зв’язку. Потім перестав ходити транспорт. Після закінчення доби він пішки дістався додому з Лисичанська. І після цього почався обстріл. У нашому селищі тоді було багато воронок, потрапляли снаряди.

Наш будинок не постраждав, слава Богу, але ми постійно, майже два тижні жили в погребі, не виходячи. Під час бойових дій нікуди не виїжджали. Чоловік працював. У нас двоє маленьких діток, страшно було кудись виїхати, можна було потрапити під обстріл.

На той момент, коли не виплачували зарплати, важливу роль для нашої сім’ї зіграла гуманітарна допомога від Ріната Ахметова. Тоді продукти ніде було взяти, цей продуктовий набір дуже допоміг пережити важкий час.

Зараз більш-менш відчуваємо себе в безпеці, але коли в районі Попасної відбуваються обстріли, стає страшно.

Мрію, щоб швидше вирішився конфлікт на Донбасі, щоб не стріляли й жили мирно.