Ми із Запорізької області - зараз там під окупацією все. Мені 25 років, є сім’я. Не вірилося, коли я про початок війни дізнався. Ніколи не міг подумати, що росія на нас нападе. 

4 березня вранці в наш дім прилетіла ракета. Три дні я поранений бігав по вулиці туди-сюди, бо обстріли були. Я був тоді в селі у бабусі й не міг виїхати, бо село оточили. 

Сьомого числа ми змогли виїхати в Токмак. Там, нарешті, я потрапив до лікарів. Вони сказали, що руку треба відрізати, бо зараження може бути. Я підписав згоду, на ранок запланували ампутацію. А зранку мама з волонтерами вивезла мене у Запоріжжя. Там мені зробили операцію. Рука залишилася, але вона зовсім не працює.

У мене до війни здоров’я було добре, а після цього випадку в мене проблеми з серцем почалися. Робили кардіограму, говорили, що в мене постійні тривоги. 

Здоров’я дуже погіршилося. Почалися проблеми зі стравоходом - сказали, що це від стресу. Я вже два місяці на дієті.

Своє майбутнє бачу у вільній Україні. Не хочу нікуди виїжджати, хочу житина своїй землі.