Державна служба якості освіти України та управління Державної служби якості освіти у Київській області діляться історіями вчителів закладів освіти, які в непростих обставинах надихають дітей продовжувати навчання.

Людмила Отечко

Посада заступник директора з навчально-виховної роботи Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7. 

"Війна... Розгубленість, відчай, нездатність діяти, страх… Але я розуміла, що необхідно все ж вийти у ZOOM і провести уроки, щоб заспокоїти дітей.

..Ми весь урок говорили про нашу Батьківщину, про захисників і безумовну перемогу над ворогом. Можливо, з точки зору дидактики та методики викладання предметів у початковій школі, це неправильно. Але з материнської, людської – вірно.

Потім – місяць вимушених канікул у дітей. Хтось з родинами виїхав за кордон, хтось - до бабусі у село, а хтось сидів вдома і нервував.

Діти – це дзеркало родини. Вони бачать біль мами і бабусі і все переносять на себе. Як їх заспокоїти?

Як їм допомогти? Кожен день спілкувалась з дітьми у месенджерах, надсилала цікаві завдання та ігри у групу. А вітання вранці «Ми з України!» мотивувало дітей посміхатися.

Щодня ми долучали до уроків учнів, які були евакуйовані із зон бойових дій. Та спочатку були зустрічі з ними та їхніми мамами. Ми розмовляли. Я намагалася знайти необхідні слова підтримки, «зігріти» поглядом згорьованих людей. Адже їм довелося пережили те, що мені, дорослій жінці, важко було уявити. У їхніх очах я бачила мудрість, життєву мудрість.

Головне – це спілкування: між дітьми у новому колективі, учителем і батьками. Кожного ранку ми починаємо день із питань: «Що нового у мене? Що мене турбує? Яка моя мрія сьогодні?». Подарунки-смайлики для однокласників – це підтримка, яка так необхідна для дитини.

Тиждень адаптації пройшов. Діти звикли до темпу уроків, до вчителя, дитячого колективу, нових життєвих обставин. Вони посміхаються ще скупою посмішкою, але їхня дитяча душа уже починає розкриватись.

Я вірю, що ми обов’язково переможемо! І знову на дитячих обличчях засяють посмішки".