Я народився в селі Преображенка, живу у Васинівці. Виїжджав у Запоріжжя, а зараз повернувся, бо в мене пасіка тут. Жінка у Польщі, а я тут. Вона приїхала на два тижні, от скоро буде виїжджати.

Я вдома був. Не вірилося, що війна почалася. Якось навіть не міг подумати, зранку поїхав на роботу. Я на хлібзаводі працював, біля нас поруч стріляли і з мінометів, і з літаків. Ото таке.

Кожен день стріляють, обстрілюють. Я ще жив в Оріхові, то два місяці стріляли і вдень, і вночі. Світло і зараз постійно перебивають, але хлопці з РЕСУ молодці - постійно відновлюють. Хат було розбитих дуже багато, тому і вирішив виїхати.

Я на своїй машині виїжджав. Речі взяв і до кума в Запоріжжя поїхав. Я якраз вибрав такий момент, коли не стріляли. Тому виїхав без проблем.

Роботу втратив, зарплати немає, ну хоч ВПО платять. Жінка виїхала. Самому не дуже весело.

Шокує, що мирні люди страждають, а найбільше шокує, що наші діти все це бачать. Найбільше за дітей страшно.

Ми чекали, що все закінчиться швидко, але зараз - навіть не знаю. Ми віримо, що це довго не протягнеться, а там - видно буде.