Це було 14-го, здається... Пошкодили будинок у Парковому провулку, обстріляли нас. Там під’їзд провалився, а в нас посипалося скло, бо ми живемо поряд у будинку. 

У мене два вікна пошкоджено, і сім штук скла. Рами дерев'яні, старі, і скла немає. Деревинками волонтери позабивали. 

Одне скло більше пошкоджене, наскрізь. І в спальні, і в кухні… 

Ми не виїжджали, весь час тут. Так тривожно! Як це все розказати? Дочка окремо живе, береже мене, не може поїхати. Внучата мої поїхали, доньчині діти, а вона ж тепер мене боїться залишити. Не знаю, що воно буде. Я одна живу в цій квартирі. Дуже складно, звісно. 

На клумбі вирощую огірочки, помідорчики, кущики. Відволікаюся. Квіточки поливаю: з четвертого поверху ношу в пляшках по два літри водички.  Усе-таки вдома краще. Хочеться, щоб уже було спокійно, щоб Господь допоміг розібратися. Мені дуже тяжко.