Окупанти вдерлись на Сумщину в перший день війни, перелякали мирних людей, танками і літаками наробили багато руйнувань

Ми прийшли на роботу до школи, а діти не прийшли. Перед цим нам сказали набрати води, бо якась профілактика буде. Ми понабирали – і столова працювала, варили їжу дітям, а діти не прийшли. Потім сказали, щоб всі бігли додому. Тільки ми прибігли додому об 11-й годині, я глянула у вікно, а там танки їдуть руські. Солдати сиділи на танках. Це так страшно було! Ми плакали. 

Росіяни зайшли в місто - і давай стріляти, бомбити… Це дуже страшно. Вони їхали по вулиці Перемоги на танках - як до себе додому прийшли.

Ми сиділи постійно в підвалі. А десь через тиждень почали літаки літати - це ще гірше. Не вірилося в це - як живеш в іншому світі. 

Літак летів і бомбив із залізничного вокзалу: як стрельнув, тоді до дев’ятиповерхівки долетів і піднявся різко вгору. Ми тоді перелякалися і взагалі не виходили з підвалу, бо вони літали дуже часто: то на ТЕЦ гепнуть, то на вокзал, то просто гепнуть. Літаки – то було страшне, а танки від нас як відбили, то вони більше не зайшли.

Ми маму забрали до себе через три дні. З восьмого на дев’яте розбили все, постраждало майно – всі вікна і двері повилітали, дах тік. Мама тоді захворіла двостороннім запаленням нирок і лежала в лікарні довгенько. У неї ще й діабет. У нас в підвалі були закрутки і тушонка. Через три-чотири дні привозили нам безкоштовний хліб, люди вибігали з підвалів і брали. Як світло виключали, то ми ставили в під'їзді таку залізяку, щоб ніхто не міг зайти, тому що вночі були мародери.

Влітку мама переїхала до себе. Вікна там позабивали, і вона там впала, зламала руку, знову лежала в лікарні. Ми взяли кредит, всі вікна там поставили, опалення зробили, зараз там наче непогано. Працюємо тільки на дві третіх. Поки важкувато, ще й кредит платити.

Зараз пункти облаштовують - будемо там зустрічати людей, в яких немає ні світла, нічого. Світло виключають, але ми вже звикли, нічого страшного. Все добре, якби тільки не бомбили і не бачити тих окупантів. 

Бажано, щоб нам прямо сьогодні сказали, що війна закінчилась. Або до Нового року. Хлопців жалко.