Мені 58 років. Я живу з чоловіком у селі Євгенівка Миколаївської області. До війни працювала комірницею в школі. Зараз – на простої. Дякую Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу. 

Зранку 24 лютого я була на роботі. Ми з директоркою роздали школярам і вихованцям з дитячого садка всі продукти, що були в холодильниках. Тільки-но я прийшла додому – в селі з’явилися російські військові. Спочатку ми боялися виходити на вулицю.

Сестра мешкає у Снігурівці. Вона забрала до себе маму. Я їздила до них на велосипеді. Потім їздили з чоловіком у Херсон по ліки. 

Ми десять місяців жили без світла й води. Були обстріли і загиблі внаслідок них. У наш будинок влучив снаряд – кімната пошкоджена. 

Були такі росіяни, що допомагали багатодітним, безкоштовно качали людям воду зі свердловин. А інші вкрали машину. Та загалом у нашому селі окупанти поводилися нормально. У них був суворий командир. Він закликав місцевих жителів повідомляти, якщо його солдати порушуватимуть дисципліну. Ми могли вільно спілкуватися по телефону, навіть коли вони проходили повз. А російські військові, що окупували Снігурівку, забрали мою сестру на десять днів у комендатуру в Херсон за розмову по телефону. 

Щодня чекаємо на закінчення війни і на повернення онука й односельчан з Бахмута.