Качинська Ельвіра, 9-б клас, Лищенський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Таренда Раїса Євгенівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Як же хотілося дихати на повні груди після агресивної пандемії, яка охопила весь світ. Скільки надії ми плекали на щасливе майбутнє, знаходячись під цим гнітючим тягарем.

Та воєнні чутки не дозволили дочекатися розв'язки, посіявши кругом страх і тривогу, все більше стискаючи серця невимовним сумом...

24 лютого 2022 року — війна. Як би не хотілося в це вірити, жахливі події минулих століть, які неодноразово переживала наша Україна, знову страшним, нелюдським ударом зруйнували спокій, якого до недавнього часу так прагнули українці, знаходячись під ворожим тиском. І кров'ю обливається серце від усвідомлення того, що батьківщину знову шматують вороги, знову безпорадно плачуть найрідніші люди, а діти, ще не знаючи жорстокого світу, у сльозах задають питання "чому?".

А що відповісти дорослим? Як зрозуміти, де загубився мир, де заховалася правда, і чому вони, маленькі невинні створіння, мусять страждати?

Так, діти сьогодення подорослішали швидше. Жорстокість вимусила їх надягнути броню стійкості набагато раніше.

Війна. Вона змусила мене бути сильнішою, стати на захист свого майбутнього і боротися за свій шлях, боротися всіма силами, до останнього. Прагнення ворогів розділити український народ не мали успіху. Споконвіку він залишався єдиним і незламним.

1000 днів війни. Мені важко зрозуміти, чому світ ділиться на ворога і захисника, але, опинившись в цій заплутаній головоломці війни, найпотужнішою зброєю проти ворога є єдність, віра і незламний дух народу.

У цей нелегкий, переломний для нашої країни час найкращою позицією для кожного українця залишається стояти впевнено, адже наша країна є незалежною, і Україна переможе! Бо ж не дарма крізь віки бринять слова нашого Кобзаря:

«Борімось — і поборемо, нам Бог помагає! За нас правда, за нас слава, і воля святая!»