Ми жили недалеко від Херсону. Десь о пів на шосту ранку пролунав гучний вибух. Це прилетіла перша ракета в Херсоні. Ми зрозуміли, що щось почалося нехороше. Нас забрали до себе родичі з Херсону. Ми попросили сусіда і поїхали. Весь час у Херсоні було дуже багато черг: до аптек, до магазинів. Усі були з речами, з валізами… У перший день ще не хотіли сприймати, що це дійсно війна. Ми думали, що до нашого села вона не дійде, пройде повз. 

Російські військові зайшли до нас у село і стали там жити, ходити по домівках, вимагати їжу, стали заглядатися на дівчат. А я одна була з маленькою дитиною, і не було ніякого захисту, тому потрібно було щось робити. Страшно було там навіть спати вночі, тому що не було світла. 

Мама залишилася, не захотіла покидати домівку, а ми з дитиною переїхали під Одесу. Знайшли квартиру в інтернеті і їхали сюди цілеспрямовано.

Ми стояли в довжелезній черзі, кілометрів із 15, тому що люди з Херсону хотіли виїхати: діти, батьки, пенсіонери, чоловіки – усі. Ми три доби не могли виїхати, тому що нас не випускали.

Найважче зараз – це коли немає зв'язку з мамою по місяцю. Це дуже страшно. Дуже хвилююся за неї. Важко було і фінансово – орендувати квартиру, платити за неї, і з одягом, тому що ми з собою брали тільки літні речі, а зараз уже осінь. Дякую гуманітарній допомозі. Дуже дякую державі за те, що хоч якось дбає про нас. І ще отримували від Фонду Ріната Ахметова гуманітарну допомогу. Там дуже багато корисного, найбільш необхідного. 

Будемо сподіватися, що на початку 2023 року українські війська звільнять нашу землю від цієї нечисті. Я вважаю, що все буде добре, будемо відбудовувати свою державу.