Марущинець Олександра, 9 клас, Деражнянський ліцей №1 імені Петра Стрілецького

Вчитель, що надихнув на написання есе - Батіщева Тетяна Леонідівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

У спогадах зринає ніч… Та пекельна темрява забрала моє щасливе життя. Росіяни взяли в полон братика і моїх батьків.

Хто ж їм дав право руйнувати людські долі, забирати найрідніших серцю людей?

Ці нескінченні дні війни змінили мій погляд на світ, змусили переоцінити кожну хвилину життя, навчили цінувати людей, які поруч, адже в цьому світі немає нічого вічного. Ще нещодавно я гучно та безтурботно сміялася з жартів, які розповідали мені друзі.

Ще ніби вчора ввечері ми всією дружньою родиною сиділи за круглим столом та будували плани на майбутнє. Але хто ж знав, що наші мрії зруйнує одна ніч?

Тисяча днів боротьби, очікувань, болю, страху, втрат кардинально змінили моє безтурботне життя. Російські окупанти забрали в мене все: рідних людей, щастя, прогулянки з друзями, заняття спортом, подорожі Україною. Залишивши матеріальні речі, я вирушила в далеку дорогу, для того щоб врятувати своє життя.

Із маленької захищеної дівчини мені довелося стати дорослою людиною, яка самостійно приймає рішення, піклується про себе, відстоює справедливість і право на існування.

Ми діти своєї країни,

Маленькі герої, єдині,

Будемо за правду стояти

І життя своє захищати.

Я надзвичайно сильно хочу жити, повернути своїх рідних з полону додому, а також покарати всіх причетних до протиправних діянь. Для цього докладаю максимум зусиль, а саме: виходжу на мітинги щодо підтримки полонених, пишу петиції до Президента України про розшук і якнайшвидше повернення батьків.

Війна навчила мене, що справжня сила полягає не тільки в зброї, а й у серці, в умінні залишатися людиною навіть серед розпачу і страху.

Кожен день, подарований Богом і Захисниками, дає можливість боротися за те, у що я вірю, за тих, кого я люблю.

Як добре, що в похмурі дні війни поруч зі мною знаходяться люди, чия самовідданість, милосердя, добро й мужність є світлом у цій темряві.

Звичайно ж, це мої вчителі. Вони підтримують словом, дають мудрі поради, допомагають, коли здається, що надії вже немає.

Я переконана, що навіть у найважчі часи не можна складати руки, оскільки кожна поразка – крок до перемоги, а невгамовний біль – нагадування про цінність миру.

Для мене війна – це не тільки збройний конфлікт на полі бою, а й боротьба в моїй душі та свідомості.

У вирі буремних подій нам, українцям, потрібно згуртуватися, відстояти свої права, європейські цінності. Адже демократія, рівність, підтримка є рушіями успіху всіх розвинених країн. Я, будучи школяркою, також намагаюся захищати себе від російського гніту й допомагати українським захисникам та захисницям.

Наприклад, вишиваю ікони, роблю власноруч обереги для українських воїнів. Усе вищезазначене – це потужна підтримка, необхідна для підбадьорювання наших захисників.

Життя – нерівна стежина,

Здолати все може людина:

І ворога, і ненависть, і злобу,

А в результаті – здобути перемогу.

Попри всі спроби знищити нас, як народ, ми вистояли, показали свою незламну міць та єдність.

А далі тільки одна дорога – іти вперед, бо там є мир, воля, право жити, дихати й любити.