Марущинець Олександра, 9 клас, Деражнянський ліцей №1 імені Петра Стрілецького
Вчитель, що надихнув на написання есе - Батіщева Тетяна Леонідівна
«1000 днів війни. Мій шлях»
У спогадах зринає ніч… Та пекельна темрява забрала моє щасливе життя. Росіяни взяли в полон братика і моїх батьків.
Хто ж їм дав право руйнувати людські долі, забирати найрідніших серцю людей?
Ці нескінченні дні війни змінили мій погляд на світ, змусили переоцінити кожну хвилину життя, навчили цінувати людей, які поруч, адже в цьому світі немає нічого вічного. Ще нещодавно я гучно та безтурботно сміялася з жартів, які розповідали мені друзі.
Ще ніби вчора ввечері ми всією дружньою родиною сиділи за круглим столом та будували плани на майбутнє. Але хто ж знав, що наші мрії зруйнує одна ніч?
Тисяча днів боротьби, очікувань, болю, страху, втрат кардинально змінили моє безтурботне життя. Російські окупанти забрали в мене все: рідних людей, щастя, прогулянки з друзями, заняття спортом, подорожі Україною. Залишивши матеріальні речі, я вирушила в далеку дорогу, для того щоб врятувати своє життя.
Із маленької захищеної дівчини мені довелося стати дорослою людиною, яка самостійно приймає рішення, піклується про себе, відстоює справедливість і право на існування.
Ми діти своєї країни,
Маленькі герої, єдині,
Будемо за правду стояти
І життя своє захищати.
Я надзвичайно сильно хочу жити, повернути своїх рідних з полону додому, а також покарати всіх причетних до протиправних діянь. Для цього докладаю максимум зусиль, а саме: виходжу на мітинги щодо підтримки полонених, пишу петиції до Президента України про розшук і якнайшвидше повернення батьків.
Війна навчила мене, що справжня сила полягає не тільки в зброї, а й у серці, в умінні залишатися людиною навіть серед розпачу і страху.
Кожен день, подарований Богом і Захисниками, дає можливість боротися за те, у що я вірю, за тих, кого я люблю.
Як добре, що в похмурі дні війни поруч зі мною знаходяться люди, чия самовідданість, милосердя, добро й мужність є світлом у цій темряві.
Звичайно ж, це мої вчителі. Вони підтримують словом, дають мудрі поради, допомагають, коли здається, що надії вже немає.
Я переконана, що навіть у найважчі часи не можна складати руки, оскільки кожна поразка – крок до перемоги, а невгамовний біль – нагадування про цінність миру.
Для мене війна – це не тільки збройний конфлікт на полі бою, а й боротьба в моїй душі та свідомості.
У вирі буремних подій нам, українцям, потрібно згуртуватися, відстояти свої права, європейські цінності. Адже демократія, рівність, підтримка є рушіями успіху всіх розвинених країн. Я, будучи школяркою, також намагаюся захищати себе від російського гніту й допомагати українським захисникам та захисницям.
Наприклад, вишиваю ікони, роблю власноруч обереги для українських воїнів. Усе вищезазначене – це потужна підтримка, необхідна для підбадьорювання наших захисників.
Життя – нерівна стежина,
Здолати все може людина:
І ворога, і ненависть, і злобу,
А в результаті – здобути перемогу.
Попри всі спроби знищити нас, як народ, ми вистояли, показали свою незламну міць та єдність.
А далі тільки одна дорога – іти вперед, бо там є мир, воля, право жити, дихати й любити.