Колосюк Вячеслав, IV курс, 17 група, державний професійно-технічний  навчальний заклад  «Острозьке вище професійне училище»

Вчитель, що надихнув на написання — Ковальчук Наталія Петрівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок... Зимовий ранок… 24 лютого 2022 року о четвертій ранку сталася подія, яка сколихнула весь світ. Прокинувшись від маминого крику, у мене все змішалось у голові від страшного слова «війна». Що робити? Як діяти? Паніка… Дуже добре пам’ятаю цей ранок, який напевно залишиться у пам’яті кожного українця на все життя.

1000… 1000 днів тому в цей день близько сьомої ранку

Президент України звернувся до нас із короткою заявою, тривалістю всього 67 секунд. У ній пролунали дві найголовніші й тоді, і зараз речі.

Те, що росія почала проти нас повномасштабну війну. І те, що ми сильні. Ми готові до всього. Ми всіх переможемо. Бо ми – це Україна!

Найдовший день нашого життя. Найважчий день нашої новітньої історії. Ми прокинулися рано й відтоді не засинаємо. У когось був страх, у когось – шок … хтось не знав, що сказати..

Війна… Всього слово. Але скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі це слово! Війна – це породження зла… Людського зла… Війна – це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення... На жаль, тепер і наше нове покоління знає, що таке війна. Більшість українців ніколи не бачили її на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній землі. Раніше, лише зі сторінок підручника історії ми дізнавались про війну, про її наслідки, а вже сьогодні вона прийшла у наш дім.

Окупанти руйнують наші міста, вбивають людей, ллють на нашу країну брудні потоки брехні, вишукуючи тут «нацистів», від яких нібито потерпає російськомовне населення Сходу і Півдня.

Та добитися вони можуть лише того, що російськомовного населення не залишиться. І не тому, що воно загине від таких «визволителів», а тому, що перейде на українську мову, бо російська мова стане для них мовою вбивць і ґвалтівників. Але незважаючи ні на що, ми все одно переможемо. Тому що

дракони рашизму, як і всі поневолювачі, можуть володарювати лише над покаліченими, безкрилими душами. А українці не такі!

Наш народ працьовитий і милосердний, але може бути безпощадним до ворогів. Захисники й захисниці б’ють ворогів і визволяють українські землі. Ми обов’язково відбудуємо міста та села, над яким завжди майорітиме синьо – жовтий прапор. А поки що люди в тилу працюють заради Перемоги, збирають гроші на допомогу ЗСУ.

З власного прикладу можу навести своє ВПУ. Там щодня наші господині готують вареники, печуть налисники, печиво і все це відправляється нашим захисникам та захисницям. Усі, хто має бажання допомогти, приносять овочі, каву, чай, консервацію, солодощі, а також ліки, засоби гігієни, теплі речі і т.д.

Багатство кожної держави – це її люди. Вони своїми справами, винаходами, творчістю зміцнюють її авторитет. Кожний громадянин робить конкретний внесок у життя держави, працюючи на її добробут. Тільки так можна зараз довести свої справжні патріотичні почуття. У нас є багато героїв, які назавжди залишаться в нашій історії. Одним з таких є відомий на весь світ

«Привид Києва» – льотчик, пілот-ас МІГ-29, який за перші два тижні повномасштабного вторгнення росії в Україну збив більше 20 ворожих літаків.

Цього пілота називають ангелом-охоронцем Києва. Ще одним фактом щедрості нашої нації можна вважати благодійний внесок 82-річного дідуся з Буковини, який перерахував на підтримку Збройних Сил України 10 тисяч доларів та 100 тисяч гривень особистих накопичень.

Патріотизм, незламна сила духу, сміливість – це риси характеру, які притаманні нашим українським прикордонникам острова Зміїний, яких вороги закликали здатися, а вони відповіли одним реченням «русский корабль, иди …»,

яке стало крилатим гаслом у цій війні і вже облетіло увесь світ.

Кажуть, що хто не знає війни, той не знає життя. Перефразую. Хто не знає війни, той не знає, що таке страх. Тепер я впевнений, що немає нічого страшнішого за голод та війну. Війна – це істота, яка закрадається підступно у вашу душу, серце, думки … і вже ніколи «не вилізе» з вашої свідомості.

Війни припиняються… Але розірвана навпіл душа продовжує конвульсивно пульсувати. Це стан, коли ти від найменшого поруху здригаєшся, хочеш кудись бігти, плакати, кричати… Не дай, Боже, нікому переживати такі відчуття. Ніякими словами людина не може пояснити, що таке війна, поки інша людина на власній шкурі це не відчує.