У Маріуполі під обстрілами я перебувала з молодшою донькою. Сиділи в коридорі. Старша донька виїхала на навчання останнім евакуаційним потягом. Я тоді ще не розуміла, наскільки все серйозно. 

Коли почались обстріли, я з донькою пішла до укриття на мою роботу. Десятого березня стався обстріл та загинув мій колега. Це був жах. Я вирішила виходити з міста пішки. Знайшла чоловіка, який мене з донькою вивіз до Запоріжжя. 

Зараз я живу в Дніпрі, бо тут працюю. Мої батьки залишаються в Маріуполі. Я з ними спілкуюсь. Вони хворіють. 

Росіяни зруйнували рідне місто і моє життя. Я постійно відчуваю тривогу. Намагаюсь заспокоїтись під час прогулянок. Дуже хочу, аби Україна відновилась, щоб люди жили у спокої та мирі.