Мама Максима Максимовича об’єднала всіх сусідів у скрутний момент, щоб допомагати одне одному

Я був у Києві, та не дуже вірив, що війна і справді почнеться. Особисто я новини не дивився, навчався дистанційно, тому дізнався про наміри Росії від знайомих, а вже через декілька днів почалося вторгнення.

Наша сім'я малозабезпечена, і ми не мали можливості купляти більше ніж треба, тому кудись виїхати або зробити хоча б невеличкі запаси не могли.

Я - дитина-інвалід, бабуся - пенсіонер з інвалідністю, дідусь теж нікуди не виходить. На момент вторгнення бабуся перебувала в Київський області у селі Гута-Межигірська. Під час ракетних обстрілів її евакуювали, але дім у селі був зруйнований. Відтоді ми проживаємо всі разом у Києві.

Після початку війни ми зіштовхнулись з безліччю труднощів: магазини закривалися, продуктів та води не було, чекали на пенсії. Холодильник у нас був пустий, а ліки закінчилися.

Було страшно, коли по проспекту їхали військові машини з кулеметами.

Одного разу після комендантської години ми вийшли з мамою з під’їзду та зустрілися з трьома військовими з автоматами. Вони вибивали двері в сусідній під’їзд.

Бігти було нікуди, треба було йти шукати продукти та ліки. Воєнні хотіли бігти до нас за ключами від під’їзду, але завагалися, бо ми впевненим кроком йшли вперед. Можливо, нам пощастило, що це були перші дні.

Щодня я з мамою ходив у магазини в пошуках їжі, займав черги. Ми були здивовані, коли нам з їжею допомогли сусіди. Згодом допомогли воєнні волонтери.

Коли у нас з'явилося борошно та дріжджі, мама почала випікати булочки для нас та пенсіонерів, які залишилися наодинці в домі. Ми підтримували одне одного, а пізніше об'єдналися, щоб інформувати щодо їжі та ліків в магазинах, займали черги на всіх. Так у нас з' явилася велика сім'я.   

Можу сказати, що війна нас згуртувала, ми пережили дуже багато цікавого за цю війну. Треба було навчатися, допомагати рідним та всім, хто поруч.

Велика подяка мамі, яка об'єднала та організувала різних людей під одним дахом, підтримувала всіх психологічно. Я вдячний волонтерам, які досі допомагають людям. Вони врятували нашу сім'ю.

До війни я безплатно працював репетитором для деяких своїх однокласників та друзів. Завдяки плідній праці моєї мами, яка й досі допомагає мені з навчанням, я гарно навчаюсь.

Про війну мені нагадують фотографії нашого зруйновного будинку у селі. На фото видно велику кількість вирв та нерозірваних снарядів.