Окупанти нишпорили по домах українських селян і не могли збагнути, чому люди так заможно живуть

Мені 63 роки. Я вже пенсіонерка. Проживаю у Великій Балці Херсонської області. В перший день війни над нами кружляли літаки, а нам не вірилося. Думали, що це страшний сон. У нас немає світла з 22 квітня 2022 року. Але ми до цього звикли. А те, що стріляють щодня – це дуже страшно.

Ми живемо в сільській місцевості й садимо городи. Навчилися просто миттєво тікати від осколків, від обстрілів – від усього. Ми вже навіть розучилися спокійно ходити. 

Та при цьому ми виростили город, зробили консервацію. У нас усе є. Ми не сидимо без діла, але працювати не виходить у спокійних умовах. Дякуємо всій Україні та всім іноземним помічникам. Усім волонтерам дуже дякуємо. Ми не голодуємо. У нас просто йде війна. 

Як є два-три дні затишшя, то це нас радує. Ми тоді думаємо: «Може, вже перемога. Може, скажуть про виведення військ». Ось такі моменти тільки й радують. А більше нічого веселого у нас немає. Звичайно, ми дякуємо державі за те, що нам дають паливо. Торік – вугілля, а в цьому році – брикети для опалення. Це радує, бо самі ми б не змогли цього дістати. По пенсію їздимо в райцентр. Повз нас пролітає всяке страхіття, але потрібно і по гроші з’їздити, і в аптеку потрапити за 30 кілометрів.

Наш менший син перебуває в Севастополі з 2007 року. Він там одружився. Звичайно, шокований тим, що відбувається, за нас сильно хвилюється. Наразі не можемо ні ми до нього потрапити, ні він до нас. А старший син живе в Чернігові. Вони теж пережили воєнні дії. Кличуть тепер до себе, але там також небезпечно. Я боюся. Звичайно, хвилюються діти. Телефонують щодня. Але ми нікуди не хочемо їхати, кидати нажите. 

Коли заходили росіяни, то питали: «Каким местом вы это все нажили?» Я їм показувала руки й казала: «Оцими мозолями». І це правда. 

Ми з 1978 року, як одружилися з чоловіком, так своїми мозолями все це й наживали. А потім росіяни зазіхали на те, що ми маємо. Заїхали на вулицю «Уралом» і почали лазити по всіх дворах. Я сильно плакала, коли вони прийшли з автоматами і ходили по всіх кімнатах, роздивлялись. Побачили у нас човен. Дід придбав двомісний. У нас же Дніпро. Ми випливали на човні – просто відпочити на воді. І росіяни були шоковані: «Вы что, рыбачите? Деньги зарабатываете?» Кажу: «Та ні, ми просто катаємося з дідом». У мене було враження, що вони скажуть, щоб ми вийшли зі свого двору і шукали собі інше житло. 

Хочеться, щоб люди були дружними. Щоб не було бідних чи багатих. Щоб усі були однакові. Війна показала, які ми є. Я бажаю, щоб був мир. Щоб у нашій країні не було корупції.