Олена почула про звірства окупантів і закопала військову форму чоловіка в садку

Мені 44 роки. До війни ми проживали з родиною в селищі Залізничному - це Гуляйпільський район. Спочатку в нас тільки танки їздили, то ми звикли до цього. Але потім почались обстріли з авіації - росіяни намагались зайняти Гуляйполе. Це було надто страшно. У нас з чоловіком є малі діти, тому ми виїхали.

Від початку війни було важко з харчами. Вже на другий день магазини були пусті, по хліб стояли довжелезні черги. Чоловік їздив у Гуляйполе - там працював один магазин. Наш селищний голова нам допомагав, Гуляйполе з нами гуманітаркою ділилося.

В сусідніх селах йшли тяжкі бої, було багато загиблих солдат.

Неподалік від нас було село Мирне. Росіяни як туди зайшли - вбивали і ґвалтували дітей та жінок. Наш товариш там був і нам розповів, що вбивають жінок учасників АТО. Мій чоловік був в АТО, і ми, коли про таке дізнались, закопали в садочку все, що було з армією пов’язане. А 18 березня нас з дітьми вивезли військові. Чоловік залишився захищати рідний край, а я з двома дітками поїхала в Дрогобич – там наша старша донька навчається.

Зараз я з дітьми в Запоріжжі. Шукаю роботу: вже, напевно, сім чи вісім установ обійшла. Роботодавцям потрібні постійні працівники, тому відмовляють, щойно чують, що я тимчасово переміщена особа. Але тримаємось: у мене четверо дітей, чоловік - ми один одного підтримуємо. Ми знаємо, що перемога буде наша, але коли вона буде - нікому не відомо. Можливо, навесні?