Про війну я дізналась від людей на вулиці. Побачила, як багато хто почав кудись виїжджати. Я залишалась вдома, бо у мене господарство. Потім росіяни все побили, бо обстріли були дуже сильними. У селі багато мін. Дуже небезпечно, але що робити - їхати мені нікуди. Ліки купляла у сусідніх селах, бо нічого не завозили. Продукти були, тож я не голодувала. Я постійно сиділа у підвалі, не могла вийти навіть у двір.

Воду підвозили з сільської ради, я могла вийти на десять хвилин - набрати, поки не стріляли. 

Я не знаю, коли закінчиться війна. Чекаю тільки миру. Сподіваюсь, що повернеться мир. Дуже хочу, аби діти та онуки жили в мирі.