Мені 20 років. Є сестри, брати, батьки. У нас сім’я з дванадцяти чоловік. До війни ми проживали в Маріуполі, зараз виїхали до Києва.

24 лютого я прокинувся о п’ятій ранку начебто від грому, а насправді то був не грім.

Ми виїхали 2 березня, тому я сильно поганого нічого не бачив і не переживав. З Маріуполя виїхали нормально. Далі вже стояли росіяни, з автоматами вискакували, машину тормозили, не давали проїхати, але все ж таки пропустили.

Коли ми їхали на захід України, на всіх блокпостах українські військові хотіли нам допомогти, нагодувати. 

Коли приїхали на захід, там також нам усім допомагали, там дуже гарні люди живуть.

Зараз частина родини в Німеччині. У брата меншого почалися проблеми з головою, психоз.

Хотілось би, щоб Маріуполь звільнили. Я б туди повернувся, але не жити, а допомогти як волонтер.