Жили ми в Херсоні, а тепер мій чоловік вмер, і я у сестри знаходжусь в Миколаївській області. Виїхала я 4 грудня 2022 року, бо там стріляють і вбивають, а житя дається один раз.

Вранці сусіди на вулиці посходилися з під'їздів і сказали, що війна. Так бахкало, що з ума можна було зійти. Що ж ми їм зробили? 

Було таке, що з хати виходили в коридор, чи до ванної ховалися. Вбивають мирних жителів. Що вони їм зробили, старі і діти?

Ми окуповані були. Коли була можливість, то ми виїхали. Багато людей виїхали. Там залишилось десь до десяти чоловік з усього дому. Перший час у кожної родини було щось їсти, а потім гуманітарку нам возили.

Коли звільнили наше місто, ми дуже раділи. А потім росіяни перебралися на ту сторону і почали дубасити Херсон - вони ж знають, де що знаходиться. Ніхто не думав і не гадав, що таке буде.

Хотілося б, щоб і завтра війна закінчилася і щоб всі повернулися додому. А потім уже будемо один одному допомагати, щоб виходити з цього положення. У нас навіть у дітей першого класу запитайте: «Яка твоя мрія?» і воно скаже: «Мир».