Перший день війни був для мене жахливим. Я очікував, що буде війна, - на Донецькій області все це не закінчилось би. Мені зателефонувала донька з Харкова й сказала, що місто обстрілюють. Дісталось і Оріхову. Я сидів без опалення в укритті. Мій батько жив у сусідньому будинку, він хворів. Я носив йому воду, бо води у місті не було. Медикаменти мені передавали рідні з Запоріжжя. 

Мій знайомий працював електриком, ремонтував комунікації під обстрілами. Під час одного з виїздів він загинув. Він просто хотів повернути людям світло. 

Мій батько помер на початку квітня. Більше мене у місті нічого не тримало, я не хотів залишатись там без рідних людей. Після поховання батька я виїхав. Мій тесть не хотів виїжджати. Я його ледь вмовив, бо він вже тоді пережив інфаркт, йому потрібна була медична допомога. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Тут сподіваюсь дочекатись перемогу. Живу у знайомих. Планую повернутись до Оріхова після війни.