У перші місяці війни у Нікополі було тихо. Росіяни почали накривати «Градами» у червні. Мені стало дуже страшно. Я постійно сиділа у підвалі. Почала хворіти, тому вирішила виїжджати. У Знам’янці стояв закритим будинок моєї сестри. Її донька дозволила мені там пожити. Я іноді їжджу до Нікополя. Вікна у моїй квартирі вибиті. Поки повертатись туди не можна. Зараз я живу одна, всі мої рідні виїхали. Два роки не можу їх обійняти. Мені важко жити у самотності. Дуже хочу, щоб діти повернулись додому та все налагодилось. Тільки тепер я розумію, що раніше у мене все було добре.