Я жив у Степанівці. Півтора місяці там сидів в погребі під обстрілами. Росіяни зайшли у село. Не стало води, світла й газу. Магазини й аптеки не працювали, але у мене був запас ліків. 

Росіяни погрожували автоматами людям, грабували будинки. Приходили і до мене. Питали, де мої діти й онуки. Я не знаю, від кого вони прийшли мене «визволяти».

Восьмого квітня я виїхав з дружиною. Довго не міг завести машину. Дорога була замінована, але я виїхав. Росіяни накривали мою машину з мінометів. Було дуже страшно. 

Зараз я живу в Запоріжжі, винаймаю квартиру. Я інвалід, на пенсію прожити не можу. Все дорожчає, життя стає нестерпним. Сподіваюсь, що скоро повернусь додому.