Я постраждала від війни. Була приватним підприємцем, у мене був товар. Мене три дні грабували. До дітей 19 березня о 5:20 ранку влучив снаряд у подвір'я. Вони дивом залишилися живі. Постраждало все; у них був дім, магазин, машина. Все це згоріло. Від будинку залишилася коробка накрита, без стелі. Залишки їхнього товару я забрала до себе додому, а з дому весь товар у мене пограбували. 

Втікала, була в Тернополі шість місяців. Коли звільнили Снігурівку, я повернулась. Дім не постраждав, але вивезли товар, все позабирали. Тепер у нас знову не все гаразд із Великодня. 

Як почалась війна, все по магазинах порозбирали, але у нас запас продуктів був. 24 березня поїхали на Тернопільщину, там люди дуже хороші, з великої літери. Ми, коли евакуювались, практично нічого з собою не брали, окрім документів. Нам надали подушки, продукти, ми зареєструвались як ВПО, нам давали виплати і продукти. Біля нас були дуже хороші сусіди, нам допомагали. 

На даний момент ми у Снігурівці. Роботи немає, тільки одні нерви з Великодня. Нас бомбили, сьогодні вночі "шахеди" літали. 

Коли до дітей влучив снаряд, ми чотири дні не могли їх знайти. Потім нам сказали, що їх у поліцію забрали. Там мені повідомили, що вони тікали, бо боялись, що до них зайдуть, бо в них була зброя. Я не могла дітей знайти. Було страшно, що я їх ніколи не побачу. Був жах за людей, тому що багато було випущено ракет. Мій родич загинув від влучання. Він був молодий, лише 37 років. Був хороший хлопець. Дуже страшно. 

Росіяни нас захопили 19 березня. До цього вони стріляли і домівки руйнували. Пів вулиці відразу знесли. Були жертви, загиблі. 

Ми виїхали на своїй машині. Росіяни направляли на Херсон. Було страшно виїжджати. Ми боялися щось зайве брати, тому що машини обшукували. По дорозі ми заглухли. Навколо нас лежали трупи, і ми якраз біля них і зупинились. Ми боялись, що нас розстріляють. Був постійний страх. 

Ми вдома залишили два мішки дерті, і наш сусід, який залишився, варив на дровах їсти й годував нашу вівчарку. Годував раз на день, щоб вистачило. Коли ми приїхали, йому віддячили. Не зміг він від орків хату захистити. Вони приїхали, наказали мовчати, дула під живіт підставили. Він тільки попросив їх, щоб замки не ламали. Сам усе повідчиняв. Вони позабирали товар: ми повну машину напередодні евакуації у гараж привезли. Забрали з магазину, з ринку додому. Орки вивезли три газелі і два "Москвичі" товару від нас. Позабирали шини, лопати. 

Мені дуже шкода хлопців, які гинуть. У мене крик душі від того, що я працювала, заробляла, дітям допомагала, щоб вони стали на ноги. Діти залишилися без нічого. Дякувати Богу, що у них були документи. Один хлопчина їх вивіз на Кривий Ріг. 

Я вірю, що правда повинна бути за нами. Але при такій корупції, я не знаю як це можливо. Я себе почуваю як біля розбитого корита.