Ми були вдома 24 лютого. Зранку чоловік включив телевізор - там і побачили, що війна. Потім якось швиденько росіяни до нас підійшли, і почалися страшні обстріли. Коли по місту почало сильно прилітати, страшно було. Донька сказала: «Виїжджайте, бо ще додому прилетить». Ми зібралися і поїхали.

Важко, що чоловік після інсульту майже не ходить, погано говорить, я за ним приглядаю.

Нас сусід вивіз своєю машиною, ми просили його. Багато наших односельців виїжджали автобусами, які організовувала міська рада. 

Донька в Мелітополі зараз. У нас в Оріхові сильні бойові дії: мабуть, більше половини домів розбитих. Я недавно їздила - в моєму домі вікон немає і даху.

Ми з чоловіком – у Запоріжжі. Допомога є гуманітарна: є що їсти, вода є, світло є. Скільки нам потрібно?

Мені - якби швидше війна закінчилася та повернутися додому, щось робити, відновлювати дім. Вже чекаємо, надіємося.