Війна мене застала у Ворожбі. Було дуже рано. Новини, бахи, телефони не замовкають. Усі говорять одне й те саме, але ясніше від цього не стає. Усередині - паніка, але зовні намагаюсь триматися.

Я відчувала, як із кожним днем стає гірше. Не їла, не спала, просто ходила із кутка в куток. Навіть не думала, що так можна втомитися від страху.

Припинили працювати магазини й аптеки. Почались перебої з водою та світлом. Росіяни до нас не заходили, але я цього дуже боялась. З чоловіком залишаюсь вдома. Зараз ситуація більш-менш, бо дають гуманітарну допомогу. Мене шокує, що росіяни вбивають дітей. Це найстрашніше, що може бути. Я дуже чекаю миру, сподіваюсь на перемогу України.