Почалася окупація, і мені одразу стало дуже страшно. Щодня були обстріли, які не давали спокійно жити. У селі нічого не працювало: не було світла, не було води, не було зв'язку. Росіяни були скрізь, багато військової техніки стояло на вулицях та навколо будинків. Це було страшне життя.

Ми довго не наважувалися їхати, боялися, не знали, куди їхати. Думали, що може, скоро закінчиться. Але зрозуміли, що залишатися небезпечно. Я зібрав речі та поїхав до Одеси. Тут є світло, вода є, і я можу спокійно жити. Але серце все одно сумує за домом. Я дуже чекаю миру, щоб знову повернутися туди, де прожив все життя.