Я все життя жила у своїй хаті, з сім'єю. Але одного разу все змінилося. Прийшли обстріли, почалися страшні дні. Росіяни окупували село. То був особливий страх. Не було зв'язку, світла, води. Ми були відрізані від світу, щоранку прокидалися і не знали, що буде далі.

Виходити надвір було небезпечно, магазини пустіли, а новини доходили уривками через чутки. 

Моя сім'я трималася разом — це рятувало. Ми прийняли важке рішення виїхати через Росію. Коли ми нарешті дісталися Одеси, дуже зраділи. Ми починали життя з нуля: без дому, без звичного укладу, але разом. Це головне. Зараз я намагаюся працювати, допомагати, як можу. 

Я не знаю, в якому стані мій будинок, але вірю, що колись повернусь. Вірю в мир і перемогу України.