Людмила Миколаївна розповідає, що в Гуляйполе війна прийшла з перших днів повномасштабного вторгнення. Вона проживала сама, діти з внуками в Києві. Жінка за них сильно переживала, адже рідні не захотіли виїхати в безпечне місце. Героїня з оптимізмом дивиться у майбутнє та вдячна Запоріжжю, яке тепло прийняло вимушену переселенку.
.png "«Я досі не вірю, що живу у часи війни»")
.png "«Я сидів у підвалі, коли тривали бої»")
.png "Імена")
