Вибухи далеко від нас почалися, а потім стали наближатися, і прийшлося нам тікати. Розбивали всі міста і села поряд. Спочатку обстрілювали далеченько від нас: Яковлівку, Бахмут, а потім і до нас усе дійшло. Довелося тікати.

Обіцяли нас вивезти і не вивезли, а тоді родичі прорвалися і забрали нас. Усе майно там залишилося. Зараз ми в Дніпрі. Племінник у Дніпрі жив і знайшов нам квартиру. Тепер ми тут живемо. 

Слава Богу, нам дають гуманітарку. Наша громада щомісяця видає допомогу, тож підтримка в нас є. А що далі буде – не знаю. 

Мої сини – хто в Києві, хто в Білорусі. Донька в Полтавській області. Війна порозкидала всіх. Сусідка мені допомагає, бо я вже недочуваю.

Найбільше шокувало те, що нас вигнали з хати. І грошей не вистачає. Я 3700 отримую, а треба і за житло заплатити, і ліки купити, бо по лікарнях вештаюся. Хочеться повернутися додому і продовжувати жити, а там – як Бог дасть.