Красоха Максим, 9-а клас, Пирятинський ліцей №4

Вчитель, що надихнув на написання — Красоха Наталія Олегівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Полтавська область – мій рідний край, де тече Удай, розкидані безкраї поля, і з кожної оселі линуть спогади про мирне життя. Я виріс тут, серед родючих земель і тих сил, де повага до землі та природи передавалася із покоління в покоління. Але з лютого 2022 року життя кардинально змінилося. Війна стала реальністю для кожного з нас – тривожна і безпощадна, від якої немає життя навіть у мирній, на перший погляд, Полтавщині. За ці тисячу днів я навчився жити в нових умовах.

Прокидаючись під звуки виття тривоги, читаючи тривожні новини з фронту, намагаєшся цінувати кожну мить, кожен прожитий день з рідними і близькими.

Страх і тривога стали незмінними супутниками, і як би я не адаптувався  до цієї нової реальності, кожен день усе ще здається невизначеним.

Змінилася навіть сама Полтавщина – люди стали рідніші, згуртованіші, відчувається дух єдності і взаємопідтримки. Десять років тому я навіть не уявляв, що мій спокійний край стане частиною тієї країни, де відбувається це жахіття. Спочатку важко було зрозуміти й усвідомити, що війна прийшла так близько. Новини про зруйновані міста, обстріли і людські жертви здавалися чимось нереальним, але це стало буденністю.

Перший рік війни приніс багато переживань – родичі, друзі, знайомі пішли на фронт, багато хто з них не повернувся.

Ми переживали за кожного, слідкували за новинами, допомагали волонтерам, збирали кошти, речі та харчі для тих, хто на передовій. Тоді я ще не уявляв, що так надовго затягнеться війна...

Уже третій рік війни, і життя стало ще більш неоднозначним. Іноді навіть важко сказати чи звикаєш до таких умов, чи просто стаєш сильнішим. На перший погляд, багато речей  повернулося до буденності – люди працюють, діти ходять до школи, магазини відкриті, свята святкуються..., але ми всі усвідомлюємо, що ця «нормальність» – тимчасова. Війна залишила свій відбиток на кожному з нас, вона торкнулася кожної родини і принесла незворотні зміни. Кожен із цих днів навчив мене цінувати життя і пам'ятати, що кожен час, хвилина – це не просто норма, а справжнє досягнення. Я бачу, як змінилися люди навколо мене, ті, хто залишився тут – стали сильнішими і мужнішими. Кожен з нас усвідомив свою відповідальність – хтось між армією, хтось підтримує психологічно, а хтось продовжує працювати, щоб підтримати економіку.

Полтавщина стала прихистком для багатьох вимушених переселенців, і ми раді допомогти  їм,  підтримати,

  все-таки,  зараз, як ніколи, важливо бути єдиними. Кожен з цих днів – випробування на стійкість і віру в майбутнє.

Війна навчила мене не здаватися і цінувати кожен день. Вона забрала багато, але вона і дала нам дещо: розуміння сили, єдності і нації. Ми пройшли крізь тисячу днів війни, але ми не зламалися. Я вірю, що мир знову повернеться у нашу країну, і кожен українець зможе відчути себе вдома, вільним і безпечним!