Початок війни був дуже несподіваний і шокував. Не вірилось, що таке може бути. Не знали, чи їхати кудись зі Слов’янська, чи залишатись вдома. 

Наші родичі біля Ямполя живуть – там бомбили їхню хату, то вони до нас приїхали і сказали: «Давайте кудись переїжджати». Ну, ми зірвались в паніці, і тимчасово виїжджали на Київщину. Пожили, побачили, як там люди живуть, і повернулись додому.

Вдома наша тваринка залишалась - ми наймали людину, щоб за нею дивилась, а потім пропала десь ця людина. Ми вирішили приїхати подивитись, що з хатою, то так тут і залишились, тут живемо. Не голодуємо. І Фонд Ріната Ахметова допомогу надавав, так що все нормально поки що.

Дякувати всім нашим службам, зараз і світло є, і газ є, і водичка є. Аби здоров'я хватало, а воно ж найчастіше підводить. 

Шокувала жорстокість росіян, їхня зазомбованість. В голові не вкладається, як таке може бути. Ну ладно, ще чоловіки: хто за горілку, хто за гроші. А жінки? Я не можу зрозуміти ніяк. Іди воюй, іди вбивай. Кого вбивати? Ми вас сюди запрошували?

Я досі не можу зрозуміти, я в шоці, до чого можна народ зазомбувати. Їх так залякали, чи що їм зробили, щоб так, у сліпу, йти? Оце шокує до цих пір.

Чим скоріше закінчиться це, тим краще. Уже хочеться стабільності якоїсь. Народ розкидало по всьому світу: спробуй їх зібрати тепер докупи. Його ж все треба відбудовувати, а вже і роки не ті, та і руки не ті, і голова.