«Батьки залишалися на тій стороні, я весь час за них переживала»

У нас було чудове життя. Я вчилася в інституті в Луганську, потім вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Зараз у нас двоє діток, дівчинці вісім років і хлопчикові три з половиною роки.

У Кам'янці роботи немає. Потрібно кудись їздити, але це незручно, тому що автобус ходить тільки вранці і повертається в обід. Школа І садок тут є.

Ми вже звикли до такої ситуації. Страшно їхати в нікуди, не зрозуміло, що буде відбуватися далі. Тим більше що ми живемо недалеко від кордону.

Я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова, в той час у мене була одна дитина. Допомагала також Норвезька рада у справах біженців [NRC], від неї давали грошову допомогу.

Дуже хочеться, щоб все закінчилося і можна було спокійно їздити до батьків. Нещодавно тато сильно перехворів, лежав у лікарні, а я не змогла до нього поїхати.