Мені 84 роки. Я при війні народилася і напевно, при війні прийдеться помирати. Як бахнув вокзал, тоді я вже поняла, що це війна така. Тоді я виїжджала в Київ до онучки. Трішки там побула, бо там тісно, а я вже стара - мені потрібен спокій, а там купа народу. І я назад повернулася.

Важко мені на старості: воно гудить - я вже волнуюся. Як бахкає, так взагалі не знаю, де дітись.

Раніше, до війни, нам давали медикаменти, а зараз не дають, я сама купую. Записалась на гуманітарку - дають там муку, паштет, олію. Я пенсію получаю. На борщ чи суп спинки курячі беру, хліба печу, муку дають. Фонд Ріната Ахметова і до війни помагав в Краматорську, і в больниці там все купували. Я ним дуже довольна і бажаю йому багато жити і довго. Роботи немає ні в дочки ні в сина, тільки на гуманітарку надіємося.

Чекаємо закінчення війни, а коли закінчиться - я не знаю, чи доживу, чи ні. У нас немає укриття, де ховатися.