Я з Ізюма, мені 59 років. Перед війною працював у санепідемстанції. На час окупації виїжджав у Жовті Води, потім, коли Ізюм звільнили, повернувся, й працюю там само. Перший день війни був жахливим, а потім ми почувалися беззахисними: не знали — чи лягати спати, чи ні. Виїхали, коли не стало води, світла і газу, бо як можна було далі лишатися?

На блокпостах особливих проблем не було, боялися лише, щоб не потрапити під обстріл. 

Там, куди ми виїхали, було спокійніше. Труднощі були хіба що з пошуком житла. Дякую всім небайдужим, бо допомагали, хто чим міг. Зараз повернулися, бо місто звільнили.

Психологічні труднощі долаю роботою, бо коли чимось зайнятий, то відволікаюся.

Яким буде майбутнє, прогнозувати не беруся. Думаю, життя все розставить на свої місця.